В 1938 году, на сцене Мариининского театра, давали "Пиковая дама". Арию Германа пел известный лирический тенор Печковский. Особенность его исполнения была в том, что он, прекрасно чувствуя настроение зала, несколько затягивал паузу в реплике: "Что наша жизнь? пауза - "Игра!"
Но вот однажды, напоминаю, это происходило в жестоком 1938 году, ария Германа началась словами: "Что наша жизнь?" и Печковский утрируя все держал и держал паузу. Зал замер, очарованный музыкой, игрой актеров и певцов. Напряжение в зале нарастало. И вдруг с галерки, хорошо поставленным баритоном и вы той же тональности, прозвучало: "Говно!"
Зал разразился аплодисментами! Зрители неиствовали!
Из правительственной ложи удалились несколько человек. Когда спектакль окончился и зрители потекли из зала, стали выходить из театра, обнаружилось, что весь театр окружен бойцами НКВД.
Пропускались только женщины и дети. Мужчин отводили в сторонку и какие-то люди в черных плащах заставляли нараспев произносить их слово "ГОВНО!".
Стояв якось на варті біля цейхгаузу. Кожен вартовий вважав за
необхідне завжди щось надряпати на стіні: або малював якісь жіночі принади, або
писав якийсь віршик. А я нічого не міг придумати, то взяв і накарлюкав з нудьги
на стіні: "Юшкоїд Шрейтер - костомаха", - прямісінько під останнім реченням.
Фельдфебель одразу ж доніс про це, бо стежив за мною, як рудий собака. Біда
хотіла, щоб над тим написом був ще один: "На війну ми не підемо, ми на неї
насеремо". А це було в тисяча дев'ятсот дванадцятому році, коли ми мали йти на
Сербію через консула Прохазку. І мене зараз же відправили до Терезіна до
військового суду. Панове з крайового військового суду фотографували, мабуть,
разів п'ятнадцять ту стіну цейхгаузу з усіма її написами і моїм підписом також,
разів з десять примушували мене написати, щоб перевірити мій почерк: "На війну
ми не підемо, ми на неї насеремо". П'ятнадцять разів я мусив писати: "Юшкоїд
Шрейтер - костомаха". Під кінець приїхав один експерт і звелів мені написати:
"Це було двадцятого липня тисяча вісімсот дев'яносто сьомого року, коли Краловий
Двур над Лабою пережив страхіття стихійного розливу Лаби". "Цього ще не досить,
- вирішив військовий слідчий. - Нас цікавить те срання. Продиктуйте йому щось, де б
було багато "с" і "р". І надиктували: "Серб, свербить, херувим, рубін, чортів
син". Знавець почерків, мабуть, від усього вже зовсім запаморочився і весь час
оглядався назад, де стояв солдат з баґнетом. Нарешті він сказав, що все це піде
до Відня і щоб я тричі підряд написав: "Сонце починає вже припікати, страшна
спека".
Весь матеріал відіслали до Відня і там установили: щодо написів - то вони
зроблені не моєю рукою, але підпис, як я раніш і сам признався, мій. Мене
засудили на шість тижнів, бо, мовляв, я не міг охороняти цейхгауз у той час,
коли підписувався на стіні. (с)
Я.Гашек