Мій стислий переказ його історії.
Коли прийшли німці - їх бачили усього один раз. Війська пройшли селом і пішли далі. Ніякої окупаційної влади у селі не було. Адміністративні функції виконував війт.
Були агітатори за вступ у дивізію "Галичина". Біля десятка односельців пішли добровольцями. Без примусу.
Василь був єдиним із села Іллінці на Снятинщині, хто батрачив у Німеччині. Навіть у наш час його односельців там працює більше, ніж за німецької окупації.
Потрапив він туди у віці 14 років. Яким чином - достеменно невідомо, але не примусом.
Працював у бюргера конюхом. Доглядав за конем і возив пана у справах. Мав окрему кімнатку. Годували дуже добре, набагато краще, ніж він харчувався вдома. Пан давав кишенькові гроші, відпускав у кіно тощо.
Коли "запахло смаженим" під кінець війни, пан дав Василю гроші на дорогу, багато речей і відпустив додому. Василь, до речі, був сиротою і повертатися не хотів, але пан відправив.
Що важливо: ця робота була офіційною. В архівах залишилися усі дані, після розвалу СРСР Василю Німеччина платила компенсацію - кілька тисяч марок. На той час пристойні (для совка) гроші.
